Як я подружилася з мультиваркою

Раніше мої стосунки з кухнею залишали бажати кращого. Я навіть яєчню примудрялася спалити або зварити макарони в кашу. Тому, коли на день народження мені подарували мультиварку, я сприйняла це не як подарунок, а як виклик.

Спочатку я боялася її навіть увімкнути. Вона стояла на стільниці, поблискуючи чорним пластиком, наче щось із космічного фільму. Але голод — не тітка, і настав момент істини.

На блозі найпростішим рецептом виявилися "Ліниві голубці". Назва мене розсмішила. Я просто покидала в чашу фарш, капусту, рис і додала томатним соком. Натиснула кнопку "Гасіння" — і стала чекати.

За годину по квартирі рознісся аромат, що чоловік прийшов на кухню, здивовано питаючи: "Це ти сама приготувала?".

Коли я відкрила кришку, то була вражена. Це була справжня страва! Справжнісінькі голубці! Ми уплітали за обидві щоки.

Тепер ми з мультиваркою - єдине ціле. Вона рятує мене щоразу: у ній нічого не горить і не втікає і олія не бризкає на всі боки. Я вже вивчила її характери — мову таймерів і режимів. І хоч друзі жартують, що я не готую, а "натискаю кнопки", я знаю: справжня магія починається саме тоді, коли ти перестаєш боятися спробувати.